Ти так і залишишся одинаком бо тоді комфортно живеться. Позбався частки комфорту - і швидко оженишся.Жартома сказала. Посміялися та й знову перейшли на теми більш життєві - за вартість навчання та т.і.
А потім вже почухав я репу. І почухавши, згадав що саме колись у далекому 1995 році стало останнім вагомим приводом для одруження.
В тодішньому Донецьку то були поганеньки часи. Старе розвалилося, нового майже не було, бардак у керівництві, постріли на вулицях, бандитизм та всі інщі гарнощі перехідного періоду.
Додатково "доставлял" суспільний транспорт. Маршруток тоді ще не існувало. Залишки совкового транспортного парку були умовно безплатними - з фінансуванням з бюджету - і тому були скоріше мертві ніж живі. Для довідки: від місця де я тоді мешкав до мого тодішнього місця роботи в кращі часи було іхати десь біля години - години і 20 хвилин. Так ось, для того, щоби наприкінці 1994 - на початку 1995 встигти на роботу на 8.00 мені треба було встати о 5-тій ранку, через півгодини (ні хвилиною пізніше) бути на зупинці трамваю, зуміти взяти штурмом отий трамвай і всю дорогу молитися, щоби він не зламався (а ломалися вони чи не щодня - одразу паралізуючи весь рух в потрібному мені напрямку). Якщо ти запізнювався з виходом чи не зміг би вдертися до трамваю у 5.35 - на роботу ти міг попасти не раніше 9-10 ранку, бо всі рідкі трамваї, які йшли пізніше на нашій зупинці просто не зупинялися бо вже йши забитими вщент - народ на підножках висів.
Це все було незначним фоном до моїх тодішніх романтичних стосунків з колишньою, а на той момент - майбутньою дружиною. Після роботи ми зустрічалися та проводили час разом. Аж до останнього, а точніше - чергового трамваю, який відбував з центру в напрямку мого району в чверть на першу ночі. В ночі трамвай летів швидко і до дому я попадав за півгодини. Тобто, спати вкладався о першій - на початку другої ночі. Нагадаю - вставав я о 5-тій ранку. І так - майже кожний день на протязі кількох місяців.
В ранці в мене була відпрацьована та доведена до рівня рефлексів послідовність дій. Я вставав, швидко вмивався, годував кота, швидко снідав сам, виносив сміття (сміттєвих пакетів тоді ще не існувало, треба було виносити відро та повертати його додому) та швиденько біг на зупинку щоби - див. вище.
Так ось. Коли я впіймав себе на тому, що швиденько бігу на зупинку з відром для сміття - от тоді я й зрозумів
ПОРА ОДРУЖУВАТИСЯ.
Через личений час ми одружилися. :)
Виходить таки побутовий комфорт - він не завжди корисний. :)
8 коментарів:
цікаві спостереження %)
Понравилась у Густава Водички вот эта часть:
Всем известный папа Карло был триумфально холостой. Он занимался пропагандой музыки, умел строгать деревянных мальчиков, уважал сырой лук и не искал счастья за нарисованным очагом.
Но если бы он женился, холостяцкая каморка с потайной дверцей ему бы не досталась. У совершенно натурального очага его жена сожгла бы волшебное полено, сытые же и согретые сопливые детки сломали бы любимую шарманку папаши. А тот, в свою очередь, пахал бы день и ночь рабочим сцены в театре Карабаса-Барабаса.
Самая большая иллюзия в жизни мужчины — это семейный очаг. Папа Карло об этом знал. Очагом реальным может владеть только женщина. Она создает его исключительно для себя.
Холостой бездетный мужчина не противоречит законам бытия. Он гармонично вписывается в социальную конструкцию. Это бродячий рыцарь или философ, монах-отшельник, одержимый морской волк или горький пропойца. Женщина с подобным имиджем выглядит одиозно и неправдоподобно. Мужчина, валяющийся на помойке, — это оригинальная, поучительная, эстетически грамотно состоявшаяся жизнь. Мужская судьба полноценна в любой форме. Но женщина, не родившая ребенка, — это трагедия космического масштаба, которую ничем нельзя восполнить и оправдать.
Думаю на определенном этапе душевный комфорт важнее чем материальный.
ОФФТОП: комментарии из ЖЖ упорно не хотят поститься.
А из ЖЖ они и не будут поститься. По крайней мере, я не знаю пока как это сделать.
Пока что прийдется заходить сюда и комментировать прямо здесь.
А лучше всего - тоже начинать переползать на Blogger.com :)
С Густавом Водичкой - частично согласен. :)
коментувати тут незручно :(
комент на комент не залишиш, капча ція...
та і взагалі я з жж нікуди не збираюся, у мене там такі люди підібрані!
у меня так друзья поженились - он с Петровки Донецка, а она с Червоногвардейки Макеевки :) и еще кто-то. так что повод для свадьбы очень даже распространенный
Да, в Донецке, особенно в 90-е, этот фактор был актуален для многих. :)
Брак не вартий втрати комфорту :-)
Дописати коментар